Особа В. Мединського як віддзеркалення мети В. Путіна щодо переговорів з Україною
Уповільнюючи переговори з Україною, Росія насправді від них не відмовляється, бо прагне в кінцевому рахунку таки досягти своєї мети. Тому, серед іншого, варто звернути увагу на того, хто очолює російську делегацію, на В. Мединського. Поважна у такій справі особа, вона геть-чисто влаштовує В. Путіна щодо визначених цілей переговорного процесу. До речі, кремлівський очільник свідомо призначив В. Мединського керувати роботою російської делегації, зважаючи як на його біографію, так і чималий досвід пропагандистської та політичної діяльності. А ще — на стійкі шовіністичні погляди, без яких нікому з росіян не вдасться завоювати довіру президента. Разом з тим, В. Мединський лише з першого погляду може справляти враження впливової особи. Насправді він є пішаком на політичній шахівниці Путіна і навіть пов’язаний з корупційними справами та криміналом.
Те, що Росія затягує мирні переговори та намагається використовувати офіційні зустрічі з Україною для реалізації своїх політичних і пропагандистських інтересів, помітно навіть без «геополітичної лупи». Досить лише звернути увагу, як Росія демонструє свою стратегічну мету — знищення України як незалежної держави. Саме таким чином можна трактувати і зміст російських вимог до України, а також заяви, виступи та діяння членів російської делегації на переговорах. Відомі «побажання» Москви щодо України по суті нагадують ультиматуми. Їх можна навіть не коментувати. А от щодо самих заяв чи виступів росіян… Їх аналіз визначає саме те, чого Росія зараз прагне доконче домогтися.
Так, Кремль намагається залякати Україну і на такому тлі змусити її погодитися саме з російськими умовами припинення війни. Члени згаданої російської делегації обіцяють, що Україна втратить набагато більше своїх територій, якщо зараз не погодиться поступитися тими, на які Москва зазіхає. Доходить до того, що російські переговорники цинічно застерігають, що на фронті можуть загинути родичі та друзі членів нашої делегації. А коли такі погрози, як кажуть, не спрацювали, російські представники почали заявляти, що можливий ракетний удар по Україні із застосуванням так званого «Орєшніка». Мовляв, вже зараз цього вимагають пересічні росіяни, але Кремль ще остаточно не готовий до такого вчинку.
Ще один з намірів кремлівських посіпаків — принизити Україну, демонструючи тим самим своє «верховенство». Тому й були включені до російського складу делегації другорядні особи, які не мають права ухвалювати будь-яке з важливих рішень. Щоправда, у Росії і так прав таких ніхто не має, окрім самого В. Путіна. Тим не менш, поведінка їхня зухвала. Загалом, росіяни завжди так поводяться, допоки не отримують гідної відповіді. Як це, наприклад, було з операцією СБУ «Павутина», під час якої було знищено чималу кількість російських літаків стратегічної авіації… А ще Кремль намагається нав’язати наратив про «історичне входження України до складу руського світу». Тому, мовляв, Україна аж ніяк не може бути самостійною та незалежною. А якщо щось і дозволено їй, то тільки залишатися частиною Росії. Тому і війна проти України ніщо інше, як внутрішні справи Російської Федерації, через що у Заходу немає жодних підстав для втручання. Тим більше, що росіяни і українці начебто братні народи, яких штучно розділили і тепер їх, знову ж таки штучно, українські нацисти, за підтримка Європи і США, нацькували одних на одних. Що ж до самої Москви, то в рамках таких підходів вона силкується запевнити українців у безперспективності їхнього подальшого опору Росії і таким чином змусити їх капітулювати. Водночас Кремль сподівається, що також зможе відмовити Захід від подальшої підтримки України. Не в останню чергу — за сприяння Д. Трампа, якому позиція Росії стосовно України здається слушною.
Отож бачимо, Москва не відмовляється від подальших переговорів з Україною, як і від вищезгаданих цілей. Наразі триває підготовка третьої технічної зустрічі двох делегацій, під час якої мають обговорюватися пропозиції сторін щодо перемир’я. Коли це станеться — поки що не відомо, але так, чи інакше, делегації зустрінуться. І знову ми побачимо російських представників, і знову вони призначатимуться не навмання, а відповідно до інтересів Москви, і знову, ймовірно, їх очолюватиме В. Мединський. А як інакше? Він, як ніхто, цілком і повністю відповідає всім кремлівським критеріям! Для цього достатньо погортати його біографічні сторінки, переглянути його вчинки на всіх етапах життєвого шляху.
Зокрема, В. Мединський народився 1970 року у м. Сміла Черкаської області України у сім’ї військовослужбовця. На початку 1980-х ця сім’я була переведена до Москви. Тобто, формально його можна вважати вихідцем з України, який у молодому віці потрапив до Росії і згодом визнав її другою батьківщиною. Зважаючи на таке, В. Мединський уособлює собою «єдність Росії та України», що цілком підпадає під ідеологічні установки Москви. Крім того, за такими ймовірними розрахунками, факт українського походження В. Мединського має позитивно сприйматись Україною та українською делегацією, що позначиться на виконанні визначених завдань.
У такого глави російської делегації на переговорах з Україною гуманітарна освіта: у 1992 році він закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин за спеціальністю міжнародна журналістика. Тоді ж він стажувався на посаді помічника прес-секретаря посольства СРСР (потім — Росії). Себто, Кремль вважає, що Україна і світ мають його сприймати як прихильника мирних, а не військових шляхів вирішення проблем у відносинах між Росією і Україною. При цьому, у нього ще й демократична свідомість та західні погляди, що сформувались, чи могли сформуватись за часів «відлиги» в СРСР та Росії та під час його перебування в США, коли у молодому віці там навчався і працював.
По закінченні навчання В. Мединський разом з однокурсниками відкрили рекламну та PR-агенцію «Корпорация «Я», яку він і очолив. В 1996 році агенція опинилося на межі краху через банкрутство великих фінансових пірамід-клієнтів. Однак, йому вдалося залишитися «на плаву», оскільки успішно поєднував свою бізнесову та наукову діяльність в тому ж МГІМО. Далі була аспірантура, і з 1994 року він став викладати в цьому ж інституті. В 1999 році В. Мединський захистив дисертацію, став доктором політичних наук. Як було насправді — про це пізніше, а зараз про подальші сторінки його біографії.
В 1998 році у житті-бутті В. Мединського стався крутий злам. Він перейшов на державну службу і став радником директора федеральної служби податкової поліції Росії С. Алмазова з питань іміджу. Згодом — очолив Департамент інформаційної політики Міністерства податків та зборів. Щоправда, така його діяльність не була довготривалою. Вже у 1999 році він очолив роботу з регіональними ЗМІ у виборчому штабі блоку «Отечество — вся Россия» на виборах до Державної думи ІІІ скликання. Туди він потрапив за протекцією керівника вищезгаданого міністерства Г. Бооса, який також подався у політику.
На початку 2000-х років В. Мединський входив до центральної ради загальноросійської політичної організації «Отечество». А після призначення Г. Бооса заступником голови Державної думи став його радником до 2002 року. В грудні 2001 року В. Мединський вступив до партії «Единство и Отечество — Единая Россия» — майбутньої правлячої партії країни. Там він входив до центральної ради партії, у 2002-2004 роках — керував її столичним виконавчим комітетом, а в 2003 році — очолив виборчий штаб у м. Москва. В 2004-2005 роках був заступником керівника ЦВК вже «Единой России», обраний до Держдуми за загальнофедеральним списком партії. Був депутатом Держдуми четвертого та п’ятого скликань у 2004-2011 роках та членом Бюро Вищої ради партії.
Тоді ж В. Мединський долучився і до пропагандистської та «культурної» роботи. В 2010 році його включили до складу «Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії». За два роки свого існування комісія активно боролися з «міфом» про Голодомор, а також виправдовувала сталінську політику. А вже у 2011 році він увійшов до складу правління фонду «Русский мир», який займався просуванням за кордон путінської культурно-пропагандистської політики. В тому ж році він очолив думський Комітет з питань культури.
Завдяки усьому цьому він набув великого досвіду пропагандистської та партійної діяльності і… використання інтриг, що є важливою якістю для учасника переговорів, не кажучи вже про керівника переговорної групи. Крім того, додає йому ваги звання доктора політичних наук та статуси колишнього депутата Держдуми РФ і одного із вищих функціонерів нинішньої правлячої партії «Единая Россия». Як досить освічена та авторитетна особа, він непогано розбирається у політичних справах.
В 2012 році В. Мединський у своїй діяльності вийшов на якісно новий рівень, що позитивно позначилося на кар’єрі. Він став довіреною особою чинного на той час голови уряду та кандидата в президенти Російської Федерації В. Путіна. А отже і потрапив до його близького кола. Після обрання В. Путіна президентом РФ він удостоївся нагороди — призначення на пост міністра культури. Знаходячись на цій посаді, Д. Мединський перетворив Мінкульт на відверто агресивний інструмент державної пропаганди ідей «руського світу», що використовував культурну і історичну політику для зміцнення диктатури тодішнього режиму. Залишив він і власну «культурну спадщину» у вигляді вервечки книг відверто шовіністичної спрямованості з тенденційним перекрученням фактів. Хоча, на думку багатьох російських аналітиків, ці книжки писав авторський колектив за кошти Міністерства культури. Такі припущення підтверджуються його дисертацією, якій притаманний плагіат. Вже у 2017 році Експертна рада Вищої атестаційної комісії Академії наук Росії переглянула дисертацію, рекомендуючи позбавити автора ступеню доктора історичних наук. Однак, тодішня глава Міністерства освіти Росії О. Васильєва відмовилась виконувати таку рекомендацію.
Робота В. Мединського на посаді міністра культури РФ повністю задовольняла президента, що було відзначено низкою нагород. Однак, у 2020 році В. Путін був змушений змінити уряд країни, що стало наслідком різкого падіння авторитету влади через негативні наслідки епідемії COVID-19. Разом з усім урядом пішов у відставку і В. Мединський. Але президент не збирався покидати екс-міністра напризволяще і призначив його своїм радником. Таке призначення зайвий раз підтверджує, що В. Путін довіряє В. Мединському, тому той і залишився у найближчому президентському оточенні. Отож, В. Путін призначив його головою делегації, а фактично — своїм представником на переговорах з Україною. В той же час він не вважається ключовою фігурою у керівництві РФ, а тому цілком підпадає і під т. зв. категорію невисокого рівня її представництва у переговорному процесі.
Вся така «фактура» характеризує В. Мединського як типового представника режиму В. Путіна. Хоча слід ще дещо додати. Вірніше — поставити запитання: чи став би він таким, якби не був тісно інтегрований у його корупційну і злочинну систему? Кажуть, В. Мединський зійшовся з криміналом ще за молодих літ, коли заправляв справами рекламної агенції. Більшість із його клієнтів, так чи інакше, були причетні до організованої злочинності або були її прямим породженням. Окрім фірм — фінансових пірамід на зразок «МММ», серед них були представники ігорного та тютюнового бізнесів. Згодом він лобіював їх інтереси і в Державній думі Росії. А на посаді міністра культури РФ йому випадало мати справу з кримінальною та корупційною діяльністю. Так, Генеральна прокуратура РФ неодноразово виносила застереження В. Мединському в зв’язку з виявленими у Міністерстві культури порушеннями. Зокрема, в 2013 році під час прокурорської перевірки було встановлено, що відповідальні особи міністерства не вжили заходів з відстоювання інтересів держави в галузі кінематографії. Інакше кажучи — розкрадали бюджетні кошти. Звичайно, цього не могло бути без відома міністра, однак залишилось для нього без наслідків.
А в 2016 році співробітники прокуратури викрили факт створення Мінкультом умов для незаконного вивезення культурних цінностей за кордон. Так, чиновники міністерства, в тому числі високих рангів, заплющували очі на зловживання експертів, які у сотні разів занижували вартість витворів мистецтва. Як було встановлено прокуратурою, В. Мединський їх прикривав та отримував частку від незаконного виторгу. І знову, як кажуть росіяни, «как с гуся вода».
В тому ж році ФСБ порушила кримінальну справу проти деяких працівників Міністерства культури РФ та підприємців-підрядників за розкрадання державних коштів, які призначалися для реставрації об’єктів федеральної культурної спадщини. Як наслідок, були заарештовані статс-секретар Мінкульту Г. Пірумов та начальник інвестиційного департаменту Б. Мазо. Сам же В. Мединський начебто нічого не знав про злочинну діяльність свого заступника. В це, звичайно, мало хто повірив, але навіть ФСБ не змогла притягнути його до відповідальності.
І це лише те, що лежить на поверхні і знайшло офіційне віддзеркалення. Більш ґрунтовний пошук у ЗМІ дає чимало інших прикладів аналогічних дій В. Мединського, серед яких хабарі та «відкати» за сприяння у організації різноманітних масових заходів, «відтиснення» будинків культурних установ в інтересах бізнесових та кримінальних структур. Ба більше, є дещо й про його причетність до наркоторгівлі. І жодного за все це покарання, жодної якоїсь відповідальності. Ніякого навіть осуду за такі його вчинки, принаймні, у відкритому вигляді. А як же може бути інакше, коли він має високого покровителя, який своїх не покидає напризволяще доти, допоки вони корисні. В той же час, як і у випадках з іншими російськими чиновниками, така незаконна діяльність В. Мединського надає «властьимущему» потужні важелі впливу на підлеглого. А тому, аби як В. Мединського хотів, але не зможе піти проти президента чи порушити його вказівки. Втім, це звичайна практика, яка стосується у Росії всіх і кожного.
Таким чином, В. Мединський повністю відповідає критеріям В. Путіна щодо керівника російської делегації на переговорах з Україною. Ось основні з них: він підневільний В. Путіну; уособлює собою його ідеї щодо «єдності» українців та росіян; має досвід пропагандистської і політичної діяльності; створює враження освіченої та впливової людини з демократичним та західним мисленням (хоча, насправді це все зовсім не так).
Тому поведінка В. Мединського на переговорах та всі його виступи і заяви відображають цілі та позицію В. Путіна, якими передбачається затягування переговорів та імітація перед США їх проведення для уникнення санкцій. При цьому ще й здійснюється морально-психологічний тиск на Україну з вимогою її капітуляції.
Разом з тим, протизаконна діяльність В. Мединського, яка може і зараз відбуватися, дискредитує не лише його, а й тих, кого він репрезентує. Це послаблює переговорні позиції Росії, чим можуть скористатися Україна та її західні партнери.
Олег Галан,
Інститут глобальної політики
